Коли ми намагалися написати цей допис, щоб привітати народ з Днем Незалежності, ми написали безліч цікавих варіантів. Але чогось не вистачало. Доки ми не зрозуміли, що Незалежність — це не повітря, яке бритинь між мільйонами слів, які зараз лунають в етерах.
Це реальний, абсолютно матеріальний образ нашої української господині:
діти нагодовані, чоловіки разом з волами орють в полі, хата заметена, в печі шкварчить, а вона, наспівуючи «геть з України, москаль нєкрасівий» і чухаючи кота робить закрутки на зиму (ага, ті самі, якими круто збивати ворожі дрони).
А ще це:
— наші козаки — вільні, згуртовані, відчайдушні, кмітливі, завзяті — ті, що боронять нашу землю не тільки з шаблею в руках, але й там, на полях, вирощуючи хліб.
— хліб — не тільки паляниця, але й пампушки до борщу (який — і це вже точно — наш, як і Крим!). Доречі, борщ — аццьке зілля (особливо, якщо зварене в Конотопі), на якому зростають справжні аццькі бандерівці!
— діти… Ну шо тут казати, якщо з малечку вони грають на Майданчиках, як в заведено, з покришками. Це цвіт нашої нації, наше майбутнє, голос нашої країни, який лунатиме світом.
— голос — той, яким ми співаємо колискові, зізнаємося в коханні, проговорюємо свої сподівання. Голос, яким ми вміємо казати НІ і посилати російські кораблі визначеним курсом.
І саме тому ми:
— змогли прокачатися від шкарпеток і карематів до народних байрактарів і супутників
— захопили інфопростір нашими піснями, мемами, трендами і досягненнями, які ще півроку тому ніхто не міг уявити
— нарешті прокинулися як нація, згадали наше коріння і уявили своє майбутнє, те, яке ми скоро будуватимемо, те, яке варте усіх наших вмінь та зусиль.
То ж з Днем Незалежності, великий народе великої країни. Ми досягли її разом, і наступна наша задача — передати її нашим дітям. Уже під мирним небом.
Борімося, поборемо!
